Як говорити з дітьми різного шкільного і дошкільного віку про військові дії, аби вони не впадали в паніку.

Психологиня Лідія Боженко розповідає, що оскільки варіантів надзвичайних ситуацій є багато, варто дитині завжди говорити правду, але без паніки та надмірних емоцій.

"Що б це не було (чи повідомлення про замінування, чи звук сирени, чи просто обговорення теми війни), єдиний принцип – це говорити правду. Не треба ніколи нічого приховувати чи ще гірше – вигадувати. Варто правильно підібрати слова, які будуть зрозумілі дитині відповідно до її вікового розвитку.

Найкращий варіант – якщо говорити з дітьми про війну будуть батьки. Але звичайно, що школа чи садок також не може бути осторонь. Якщо йдеться про зовсім маленьких дітей, дошкільнят, то до них добре доводити інформацію через казки. Є достатньо багато казок, які стосуються теми безпеки, не лише питання війни", – пояснює Лідія Боженко.

Вона розповідає, що навіть на прикладі найпростішої казки "Коза-дереза" можна пояснити дитині, наскільки небезпечно є пускати чужого у свою домівку.

Окрім того, схожі історії можна моделювати самим батькам. Головне – має бути навчальне спрямування.

Психологиня радить пограти в ігри, де розіграти історії, як поводитися кожен з героїв. Що варто в цій історії робити й до кого звертатись.

Дітям з першого класу можна говорити, що батьки до всього готові, якщо скажімо збирають "тривожну валізу". Можуть пояснити дитині, що все необхідне мають на будь-який випадок. Нагадати, що поряд є укриття і там можна сховатись.

Стосовно старших діток, то Лідія Боженко наголошує, що у великому потоці інформації навряд чи діти зможуть розібратись, адже цього зробити часто не можуть навіть дорослі. Тому треба пояснити дітям, що краще підійти до дорослих і розпитати, скажімо: "Я прочитав це, поясніть про що йдеться? Чи можна цьому вірити чи ні?".

Психологиня каже, що саме батькам треба в першу чергу фільтрувати новини, які вони черпають з інтернет-простору і правильно визначати, з яких джерел вони беруть відповідну інформацію – аби транслювати дітям лише офіційну і перевірену інформацію.

"Про війну говорити треба. Варто звертатись до історії й казати про те, що Україна у своїй історії вже пережила низку воєн. Можна розповідати спогади родичів. Такі життєві історії дітей можуть заспокоїти. Пояснювати, що такі ситуації стаються, і так буває, що хтось на когось нападає.

Дуже важливо батькам контролювати свій емоційний стан. Коли хтось не може стримати своїх емоцій, хай краще інші особи з сім'ї пояснять усю ситуацію.

Але це не має бути катастрофізація, що "все погано". Це мають бути чіткі правила поведінки. Важливо дитині пояснити, що у такій ситуації маємо бути більш обережними, ніж зазвичай.

Треба нагадувати, що не можна піднімати нічого на вулиці – незнайомі речі, навіть якщо ці речі залишені в класі, чи діти їх знайшли на подвір'ї школи, чи в туалеті. Натомість потрібно обов'язково повідомити дорослим, чи підійти до охоронця і сказати про те, що побачили. Аби вони самі не були до предмета будь-якого незрозумілого безпосередньо близько, не брали його руками

А батькам потрібно пам'ятати, що в контексті війни нічого не варто приховувати.

"Приблизно до 11 років це питання не є дуже обговорюване. А от вже починаючи з 11 років, мені телефонують батьки й питають: "Як бути, бо діти переймаються питанням війни?". У них є достатньо багато страхів з цього приводу. Особливо якщо в сім'ї хтось постійно цим переживає, чи говорить лише про це, то дитина знаходиться в цьому емоційному просторі й не може не вбирати в себе цих емоцій.

Наголошу – не варто катастрофізувати ситуації. Завжди діє принцип надії, тим більше, що Україна вже не раз переживала нелегкі етапи у своєму становленні й вижила. Це також про щось говорить"